У першу неділю по Великодні та й у сам день Воскресіння Христового українці мають звичай відвідувати могили своїх покійних родичів. Традиція моління на гробах має давнє історичне походження, а також глибокий богословський контекст. Святе передання повідомляє нам, що у перші миті свого Воскресіння, Христос спустився у пекло та дарував життя душам закутих там покійних предків. Догляд за могилами покійних та молитовна пам’ять про них, притаманна усім релігіям світу. Свої особливості у почитанні мертвих збереглися також посеред українського народу. Про деякі із них розпитаємо у сотрудника Храму Всіх Святих Українського Народу о. Михайла НІМАКА.
Отче, які літургійні відправи встановленні Церквою на почитання померлих?
Церквою на почитання померлих встановлено такі відправи: панахида, парастас та заупокійна Свята Літургія. Існує також благочестива традиція читати за покійними Псалтир з додаванням після кожної катизми особливої заупокійної молитви. Зазвичай Псалтир читають над покійним одразу після смерті. Панахида – це скорочена похоронна відправа, яка містить молитви прощення гріхів і упокоєння душі померлого. Панахиди бувають приватні і загальні.
Як часто вірний християнин повинен, чи мав би, літургійно споминати своїх покійних родичів? Чи є на це усталена церковна практика, бо кажуть, що до Пасхи підготувався той, хто висповідався, приготував пасхальний кошик та прибрав на могилах рідних. Чому саме перед Великоднем люди приділяють чи не найбільше уваги могилам покійних родичів, а не, наприклад, перед Успенням, чи якимось іншим великим святом?
Божественна Літургія та Парастас чи Панахида відправляються щоденно до поховання християнина, і потім на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також щороку в день іменин і день його смерті. На третій день відправляється для того, щоб померлий воскрес для блаженного життя за прикладом Ісуса Христа, який воскрес із мертвих на третій день; на дев’ятий день, для того, щоб душа померлого була зарахована до дев’яти ангельських чинів; на сороковий день, щоб померлий, подібно до Господа, який впродовж сорока днів був спокушуваний, але не спокусився, достойно витримав своє випробування або приватний суд і потім, подібно Господу, який на сороковий день вознісся на небо, був прийнятий в світлі обителі раю. Є також інші підстави для поминання померлих в ці дні. У день іменин померлого молимося на свідчення того, що наша любов до нього не слабіє з плином часу, але щороку поновлюється, і тому, як за життя його ми молилися в цей день разом з ним за його здоров’я, так і після смерті його молимося за його спасіння. В день смерті померлого молимося тому, що день смерті для християнина є днем другого його народження, народження для неба.
Божественна Літургія та Парастас, чи Панахида в пам’ять усіх померлих відправляються також в задушні суботи. Свята Церква під час церковного року визначає окремі дні на молитви за померлих, які називаємо задушними або поминальними. Задушні суботи, це ті у яких богослужби цілковито присвячені молінням за померлих. У нашій Церкві маємо такі традиційні задушні суботи: субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта суботи Великого Посту та Троїцька субота (перед неділею Зіслання Святого Духа) та Дмитріївська субота. У ці дні можна подати записку з іменами покійних близьких і священик пом’яне їх на Божественній Літургії та Парастасі чи Панахиді. Також заупокійні богослужіння звершуються в часі Великоднього посту в усі будні дні або лише в середи та п’ятниці (так званий «сорокоуст»).
При поминанні померлих використовуються коливо (зерно) або кутя, тобто варена пшениця з медом. Мед виражає собою блаженство, яке чекає на померлих з вірою і покаянням, а пшениця вказує на догму Воскресіння і нагадує слова Христові: «пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йоан. 12, 24).
Як правильно молитися на могилі? Особливо, якщо це звичайна, приватна молитва.
Молитва за померлих – це обов’язок кожного християнина. Найпростіша – це молитва зі словами: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх (ім’я) та прости їм гріхи їх» та тричі «Отче наш…» і «Богородице Діво…» інші заупокійні молитви можна знайти у молитовнику.
Існує традиція приносити на могили рідних продукти, зокрема святкові паску та крашанки, чи має вона християнську основу?
У деяких місцевостях України тримається звичай, щоб на Великдень родина йшла на цвинтар, на могили своїх рідних, аби поділитися із ними воскреслою радістю та привітати великоднім привітом. Ми знаємо, що Христос переміг смерть, вона вже не має влади над людьми, тому-то і можлива поминальна радість.
У Києво-Печерській Лаврі по воскреслому богослуженні, монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб померлим монахам принести вістку про Христове Воскресіння. Збереглося передання, як у 1463 році в день Світлого Христового Воскресіння на привітання ієромонаха Діонісія «Христос Воскрес!» віками нетлінно спочиваючі в печерах святі відізвалися радісним окликом «Воістину Воскрес!».
Нажаль, до наших часів залишилися ще язичницькі пережитки, коли люди, приходячи на кладовище, залишають на могилах різні продукти – наче, для покійного. Треба уникати таких нерозумних дій, і якщо у Вас є чим поділитися, то краще віддати це убогим або голодним. Найкраще, що можна розділити зі своїми померлими родичами, - це молитва, яка воістину поєднує живих та спочилих членів Церкви.
Траплялося чути жарти іноземців, що мовляв, можна побачити як «бідно» живуть українці прийшовши на їхні цвинтарі де встановленні розкішні мармурові та гранітні надгробки. Як Ви прокоментуєте таку данину моді, особливо, з духовної точки зору?
З глибокої дохристиянської давнини походить звичай відокремлювати місце поховання влаштуванням над ним могили. Християнська Церква, перейнявши цей звичай, прикрашає могилу померлого переможним знаменням нашого спасіння – Святим Животворящим Хрестом, зображеним на надгробній плиті або поставленим на могилі. Хрест на могилі християнина – мовчазний проповідник блаженного безсмертя і воскресіння. Опертий в землю і піднесений до неба, він знаменує віру християн в те, що тіло померлого знаходиться тут в землі, а душа - на небі, що під Хрестом скрите насіння, котре проросте для життя вічного в Царстві Божому.
Простий, скромний хрест з металу, чи дерева більш підходить могилі християнина, ніж дорогі пам’ятники і надгробки з граніту або мармуру. Дуже часто люди, ставлячи на могилах своїх рідних дорогі пам’ятники, наче хочуть відкупитися у них за недостатню приділену увагу, турботу за життя їхніх близьких. Найкращим пам’ятником від нас для наших померлих є згадка про них у щоденній молитві.
розмовляв Іван Бондар
Немає коментарів:
Дописати коментар